Дослідницький проєкт «Могили Предків», започаткований відділом культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міськради та ГО «Україна Інкогніта», проводить обстеження та дослідження некрополів Городоччини (українських, польських та єврейських) з метою збереження історичної спадщини і популяризації різноманітної та багатонаціональної культури Поділля.
Цього разу у фокусі уваги проекту «Могили предків» опинилися село Куманів колишнього Городоцького району, а нині Сатанівської громади. Останнє пізніше розділилося на власне Куманів та Андріївку, розповідає краєзнавець Дмитро Полюхович.
Тут варто зауважити, що Куманів та Андріївка це дуже віддалені села. Власне, як видається, нога туриста чи дослідника-краєзнавця тут досі не ступала. Принаймні в мережі інтернет про те жодної згадки. Власне як і про самі села як такі. Що й зрозуміло – потрапити сюди випадково – неможливо. Та й не випадково – потрібно дуже-дуже постаратися. А перед тим – дуже захотіти. Хоча це ігнорування – дивне. Природа тут чудова. Краєвиди – дивовижні. Та й з історичними пам’ятками, – все гаразд. От лише добиратися розбитими дорогами – складно.
Увагу дослідників привернув Куманівський храм, який має одну цікаву і унікальну особливість. Його оточує величезна територія так званої «костельної землі». Тобто землі, що належала парафії, і використовувалася для її потреб. На ній колись стояли різноманітні споруди – дім вікарія, шпиталь, плебанія тощо.
Аби скласти уявлення про грандіозність теренів парафіяльної землі досить зауважити, що двоповерхова плебанія, зведена ще 1781 р. знаходиться більш ніж за 200 метрів на схід від храму. Колись, ще у вісімдесятих роках минулого століття, тут була місцева початкова школа. А зараз – мальовничі руїни посеред хащів. Дуже шкода, що така красива споруда та ще й XVIII століття, руйнується.
А тепер до найголовнішого відкриття експедиції та однієї із найбільш значимих знахідок, зроблених у під час реалізації проекту «Могили предків». Аби не війна це була би сенсація загальнонаціонального масштабу.
Біля дороги, що веде до храму дослідники спочатку побачили вхід до старого льоху. Враховуючи низку обставин, у першу чергу особливості мурування, це був явно не простий селянський льох. Однак без підготовки зазирнути до нього не виходило. Вхід засипано сміттям (вірогідно усередині те ж саме). Багато битого скла. До того ж смітник періодично підпалювали і все вкрито шаром сажі. Тут і розчистка потрібна, і комбінезони.
На насипу льоху, чи вірогідніше якоїсь каплички-гробівця, колись стояла велика сакральна фігура. Її колись знищили комуністи. Слідів фігури не залишилося а от складений із кількох блоків чималий постамент – уцілів. Правда лежить він тепер на боці.
Яке ж було здивування дослідників, коли обдерши мох вони побачили, що увесь постамент густо вкривали продряпані на його поверхні хрестики-графіті. Такі позначки в історичній літературі мають назву «хрести пілігрімів» (паломників). Подібні після, а то і під час молитви продряпували прочани під час відвідування особливо шанованих святинь. Продряпаний хрестик мав не лише засвідчити відвідування святині, але й підсилити прочитані тут молитви. Найвідоміші «хрести пілігрімів» вкривають стіни Храму Гробу Господнього у Єрусалимі. Там їх десятки, якщо не сотні тисяч. Цікаво, що якщо в приміщені Храму хрести на замовлення прочан вирізали спеціальні майстри (аби було ще й гарно) то у віддалених закутках – пілігріми дряпали самі і як уміли.
В такій кількості, а краєзнавці нарахували майже три десятка позначок, на римо-католицьких пам’ятках України «хрести пілігрімів» ще не траплялися!
«Такі хрести на теренах Центральної та Східної Європи датуються в широкому діапазоні від Х століття (Мурфатлар, Румунія) до XVIIІ століття (Печерний монастир в с. Субіч, Хмельницька обл), – коментує знахідку відомий подільський історик та археолог, кандидат історичних наук Павло Нечитайло. – Враховуючи дату «1704», вирізану на постаменті, у цьому випадку теж маємо XVIIІ століття. Не виключено, що частина продряпаних хрестиків датуються й ХІХ століттям. Завдяки минулорічній знахідці експедиції «Україна Інкогніта», – хреста на могилі Пантилимона Копитька (помер 1860 р), який теж вкривають «хрести пілігрімів» хронологію практики продряпування хрестиків можна підняту й на другу половину ХІХ століття».
Також науковець додав: «Подібні хрести у наших краях більш характерні для православних печерних монастирів, але та трапляються у католицьких храмах. А от на римо-католицьких пам’ятниках в такій кількості досьогодні вони були невідомі. Наразі це загадка на яку поки що немає прямої однозначної відповіді»
Чому саме цій сакральній фігурі така шана – наразі сказати неможливо. І чому вона вважалася наскільки значимою, що прочани під час молитви продряпували на ній хрестики – поки що таємниця, яку дуже хочеться розгадати.
На жаль, табличка із написом нічого не пояснює. М’який вапняк вивітрився і напис розібрати дуже складно. Вдалося розібрати лише такі слова «Novels… A Jacobes …dictions …Lingram(?)». Вірогідно на боці, на якому лежить постамент, є ще один напис. І можливо він може щось пояснити.
Опитані місцеві мешканці нічого про ці пам’ятку не знають. Не допоміг навіть ксьондз о. Христофор, який приїздить із Сатанова на служби. Він, на прохання дослідників, теж опитав парафіян, але результат нульовий.
Якщо припустити, що льох, на якому колись стояла фігура, то не льох, а гробівець, то, можливо, там була похована якась дуже поважна людина, яку місцеві мешканці шанували як святого. Поки що маємо чергову загадку Історії, яку потрібно розв’язати. Можливо до її вирішення долучаться дослідники із Польщі. Раптом якісь записи залишилися в архівах…
Джерело: ngp-ua.info