Великий український стяг, осінні квіти, хліб на вишитому рушнику та сіль — так у селі Лісогірка на Городоччині зустріли свого земляка Володимира Гнапа. Після двох років і 4 місяців у ворожому полоні він нарешті повернувся додому.
Про щемливу зустріч захисника на рідній землі розповівів Городок.City.
38-річного воїна обміняли разом зі 102 побратимами 14 вересня 2024 року. Нагадаємо, тоді на Хмельниччину повернулися троє захисників.
Через місяць, 13 жовтня, він приїхав до своєї сім’ї у Хмельницький, а 15 жовтня — до рідного села і зробив сюрприз своїм рідним — мамі, сестрі та племінниці. Вони працювали на городі й не здогадувалися, що в цей час у центрі села односельці урочисто зустрічають їхнього героя.
Володимир від несподіванки ледь стримує сльози. Дякує усім за теплу зустріч і їде до батьківської домівки.
Мати була приголомшена, побачивши сина з квітами. Вона розплакалася, як і його сестра. Навіть Володимир, який намагався стримувати емоції, заплакав.
“ Два роки та чотири місяці я не бачила своєї дитини, але вірила й чекала. Дякувати Богу, він повернувся додому. Чому ж ти не попередив? Така подія, а я в халаті”, — жартома докоряє мати — пані Ліна
Дідусь дружини Володимира розповідає, що довго не було жодної звістки про нього. Родина намагалася знайти будь-яку інформацію, навіть зверталася до ворожки, яка стверджувала, що Володимир загинув на полі бою. Проте сім’я в це не вірила й не втрачала надії.
“Кілька разів військові, які виходили з полону, телефонували його дружині й запевняли, що він живий. 14 вересня родина побачила відео про обмін полонених. Серед них моя онука впізнала свого чоловіка”, — з хвилюванням пригадує дідусь.
Володимир Гнап народився і виріс у селі Лісогірка. Його дитинство було нелегким, але справжні випробування почалися у 2015 році, коли він добровільно пішов захищати Україну.
Військова служба стала для Володимира Гнапа покликанням. Під час відпусток він ніколи не скаржився. Навпаки, відчував, що знайшов свою дорогу і йшов нею, попри всі труднощі.
“У 2022 році війна була іншою. Не можу розповісти всі деталі. Останній мій бій був у селі Миколаївка Попаснянського району на Луганщині. Там я втратив свого побратима і отримав важке поранення — куля пройшла через плече і ногу. Через сильну кровотечу я знепритомнів і прийшов до тями вже в полоні”, — пригадує Володимир.
На полі бою його знайшли вагнерівці. Спочатку планували добити, але їх зупинив хлопець на ім’я Женя.
“Росіяни після бою прийшли мародерити, як завжди. Коли я опритомнів, їхній командир сказав: «Кажуть, що вагнерівці погані. Завдяки цьому хлопцю я не дозволю тебе добити. Якщо доживеш до ранку, будеш жити»”, — згадує Володимир.
Він дожив і далі довгі два роки та чотири місяці перебував у полоні на окупованій Луганщині. Та навіть там залишався сильним духом і підтримував побратимів, не дозволяючи їм здаватися.
“Це був жахливий період. Не було дня, щоб нас не били, не катували. І це робили українські зрадники, які почали працювати на ворогів”, — розповідає Володимир.
Попри жорстокі умови, він намагався передати рідним звістку через побратимів, яких обмінювали. У вересні 2024 року він сам опинився серед звільнених.
“Пам’ятаю, як нас посадили на літак і ми летіли через Білорусь. Коли приземлилися, зрозумів, що нас обміняли, — згадує воїн. — Перше місто, яке я побачив після полону — Дніпро. Нас зустріли, нагодували і направили на реабілітацію. Мене — у Вінницю. Через місяць я нарешті приїхав додому й обійняв дружину та сина.
Володимир поки не будує планів на майбутнє. Він лікується, відновлює здоров’я і мріє про день, коли Україна здобуде перемогу.
(Фото і відео: Городок.City)
Як повідомляв ХМ-ІНСАЙД, навесні у Лисогірку із ворожого полону повернувся Валентин Шатурський. У неволі окупантів він був 22 місяці.
Джерело: xm-inside.com