За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Підбита російська техніка. Особистий архів Василя Гринькевича
З початку повномасштабного вторгнення Василь Гринькевич обіймав посаду водія, працював на крані. Пізніше з кранівника перейшов у штурмовики.
"1 квітня 2023 у Бахмуті відбувся мій перший штурм. Ми брали Бахмут з двох сторін. Ми йшли, назад вже не надіялися повернутись — жили одним днем. Відстань до ворога вимірювалася кидком гранати – до 15 метрів. Я одразу відкрив вогонь. Дуже добре пам’ятаю перших, кого я застрелив. Ні відчуттів, ні совісті, ні жалю до них ".
Влітку 2023 військовослужбовець закінчив курси саперів. Важке поранення отримав 1 вересня поблизу населеного пункту Терновате на Запорізькому напрямку.
"Я сформував свою групу саперів, сам же їх навчив. Нам потрібно було зробити прохід для піхоти. Я зі своєю групою вже зайшов на відстань 300 метрів до противника. Повертаюся, виходить якраз протипіхотна міна, і я на ній підриваюся. Я піднявся, обдивлявся свого бійця, і біля його ноги ще одна лежала протипіхотка. До нього помаленьку протягнув руку. Йому кажу, рухаєш ногу в тому русі в якому рухаю я".
Василь на війні здобув спеціальності кранівника, штурмовика та сапера. Особистий архів Василя Гринькевича
Василь сам собі наклав турнікет, а побратими вкололи знеболююче.
"Ще метрів 100 я на одній нозі прострибав. Потім вже почав втрачати сили. Далі група винесла мене до евакуаційної машини. Отямився вже у госпіталі. Без ноги. У лікарні провів до 3 місяців. Зараз 3 тижні як в ТЦК служу, я тільки-тільки прийшов".
У березні 2022 року Василь мав закінчуватися його 3-річний контракт з 80 десантно-штурмовою бригадою, який він підписав у свої 22 роки. Його війна почалася тоді, каже воїн, коли син ще не народився. Тепер сину — шість років.