На перший погляд село Грушка, що у Староушицькій громаді на Камʼянеччині, звичайне село, яких сотні на Хмельниччині: затишні вузькі вулиці, багато зелені, обмаль перехожих. Однак, уважний гість обов’язково помітить невеличку доглянуту глиняну хату із яскравими розписами, що різко контрастує із сучасними сільськими будиночками. Тут торік «оселився» етномузей «Чарівна хата». У ньому охочих ознайомлюють із локальною дністровською культурою. Цей музей першим в області відкрився під час повномасштабної війни.
На вході гостей зустрічає усміхнена Адріана Вітер – громадська діячка і мисткиня, яка займається відновленням культури цих місць. Переїхала із Києва. Зізнається, у 2017 році вперше побувала на Бакоті і зрозуміла, що жити хоче саме тут. Тепер мешкає тут разом із родиною. Додає, завжди обурювало, що українське сприймається, як другосортне, тож зрозуміла, що максимально занурити сучасників у власну історію можна через мистецтво.
Адріана розповіла ХМ-ІНСАЙД, що довго виношувала ідею того, як можна пов’язати традиційні дністровські розписи із сучасністю, і врешті реалізувала проєкт «Мальоване село». У його рамках в селах Грушка і Гораївка, які є головними туристичними артеріями Староушицької громади, митці розмальовували криниці, брами та хати традиційними розписами.
700-річна криниця в селі Грушка. Саме з цього місця розпочалась забудова села. Поряд росли три груші, завдяки яким населений пункт отримав назву. Місцеві досі пʼють воду з неї.
«Дуже хотіли зберегти автентичність наших розписів. Тому досліджували архіви і працювали із тутешніми старожилами. Прагнули зберегти кольори, сюжети і техніки. Місцеві кажуть, що вдалось», – ділиться Адріана.
Торік реалізували ще один грант – скансен (етнографічний музей просто неба, – ред.) «Чарівна хата». Витратили 560 000 гривень від Українського культурного фонду. Простір музею – автентичний зразок народної архітектури Західного Поділля, якій більше 100 років. На музей перетворили найстарішу хату в селі. Деякі столярні елементи цієї оселі датуються 1896 роком.
Одну із колишніх господинь садиби – Докію митці зобразили на стіні хати.
Хату придбали просто напередодні вторгнення рф в Україну – 18 лютого 2022 року. Тому етномузей у Грушці став першим культурним об’єктом, який відкрився на теренах Хмельниччини у час повномасштабної війни.
Музей локальної дністровської культури поєднує два найпоширеніші тутешні народні ремесла – гончарство і травництво.
«Травництво – це унікальна саме для нашої території справа. Враховуючи кліматичні та географічні особливості, саме тут люди здавна вирощували лікарські рослини. В кожній родині були свої унікальні рецепти. І нині затоплена Бакота була своєрідною столицею травництва в Україні. Тож у музеї ми створили простір, який дає змогу сучасній людині хоча б на якийсь час відчути атмосферу того часу, яка панувала тут. Експозицію ми створювали із відомим місцевим травником Василем Олійником», – розповідає засновниця музею.
Гостей частують незвичним чаєм із мальви небесно-блакитного кольору.
Родзинки експозиції – предмети із затоплених сіл: зразки культури з Бакоти, Теремців, Студениці, Наддністянки, Конилівки та інших, які опинились під водою Дністровського водосховища після введення в експлуатацію гідроелектростанції у 80-тих роках минулого століття. Килими, посуд, вишивку та інше збирали по обидва береги Дністра у межах Хмельниччини і Чернівецької області.
«Наша місцевість унікальна тим, що Дністер завжди був перетином різних торгівельних шляхів і це вплинуло на культуру. Тут вдало переплелись елементи різних територій України – Поділля, Буковини і Північної Бессарабії», – ділиться мисткиня.
Музей унікальний ще й тим, що з усіма експонатами можна взаємодіяти, а не просто дивитися.
Територію навколо музею прикрашають арт-ікони. Це мистецьке переосмислення образів святих, які не претендують на канонічність. Своєрідними полотнами для них стали дерев’яні елементи зі старовинної церкви з Закарпаття, яку розбирали перед знесенням.
Торік, попри війну, тут приймали туристів з усієї України.
«Хоч музей запрацював лише наприкінці вересня у нас до 1 листопада побувало понад 500 людей з різних куточків України. Цьогоріч ми ще офіційно не розпочали туристичний сезон, але дуже сподіваємось, що до нас приїдуть знову. Відвідують його і переселенці, школярі громади та навколишніх сіл, які теж прагнуть дослідити історію цих місць», – розповідає Адріана Вітер.
Родоначальником родини був Іван. На території музею збереглась груша з тих часів.
Вболіває за усі культурні починання у громаді і всіляко підтримує активістів у популяризації традицій і голова Староушицької селищної ради Анатолій Тимчук.
«Це прекрасне підґрунтя для розвитку туризму. Наша культурна спадщина цікава людям, які відвідують громаду, тож мають бути локації, які розповідатимуть про те, як жили ці місця сотні років тому», – каже очільник громади.
Додає, що вже мають плани на розширення і масштабування цього проєкту. Прагнуть, щоби за кілька років тут був справжній центр відродження дністровських ремесел, а музей перетворився на низку об’єктів у різних населених пунктах громади, які б продовжували історію один одного.
Джерело: xm-inside.com