Світлана Свідерська-Лоб – директорка Райковецького закладу дошкільної освіти «Пролісок» Гвардійської сільської ради Хмельницького району, ексдепутатка сільської ради. Та, наразі, найголовніший для неї статус – мама бійця полку «Азов», який вже майже два роки перебуває у ворожому полоні.
До вторгнення
Як розповіла пані Світлана, до повномасштабної війни велика родина Свідерських-Лоб любила подорожувати та насолоджуватися природою України, проводити активно і цікаво час. Все змінилося в той момент, коли син виявив бажання приєднатися до українського війська. Патріотичне виховання завжди відігравало важливу роль в сім’ї, проте рішення сина вступити до лав «Азова» стало великою несподіванкою для родини.
«Син завжди хотів бути військовим. Він завжди був спортивним, справедливим, мав вольовий характер. При цьому у дитинстві обирав мирний шлях у розв’язанні будь-якого конфлікту, – каже пані Світлана. – Було важко прийняти рішення про те, що він пішов служити в такий важкий час. Але ми завжди підтримуємо його вибір. Власне, 11 грудня 2021 року сина ми бачили востаннє, проводжаючи на потяг до Маріуполя».
Поки син захоплено розповідав про службу у новому підрозділі, мама хвилювалась, адже вже у той час ситуація була складною, і в разі небезпеки підрозділ сина взяв би удар на себе.
24 лютого близько 5:20 ранку Світлані зателефонував чоловік та коротко повідомив: «Вставай, почалася війна». Спочатку вона не зрозуміла, що це означає, але миттєво відчула: щось сталося. Із сином зв’язок був відсутній.
Тривога наростала, оскільки ніхто не знав, що робити.
Волонтерство
Почалася мобілізація, а необхідний матеріальний запас був недостатній. Тому Гвардійська громада взялася збирати продукти, теплих шкарпеток і одягу для військових частин. Активно включився у цей процес дошкільний навчальний заклад на чолі зі Світланою Свідерською-Лоб. Тут організували збір речей, які доставляли безпосередньо до військових частин. За кілька днів почали готувати булочки та пиріжки, випікаючи їх у великій кількості – понад три тисячі штук за день
«Люди приносили домашні продукти: молоко, яйця, борошно. Пізніше ми збирали продукти та засоби гігієни для тих, хто потребував допомоги після обстрілів. Також готували сухі каші – важливий перекус для військових під час бойових дій. Згодом громада організувала підрозділ територіальної оборони та почала будівництво укриття у приміщенні садочка», – згадує директорка ДНЗ.
Життя сина – єдине, що хвилювало
Пані Світлану не полишали думки про те, як ведеться сину на «Азовсталі». Вона каже: додавали витримки віра в Бога та молитва. Увечері 24 лютого з сином таки вдалося вийти на зв’язок.
«25 лютого, в день його 20-річчя, він також був на зв’язку. Після цього на декілька днів знову зник. На початку березня ми отримали ще одне повідомлення, але зв’язок знову перервався. Пізніше, 21 березня, він знову нам зателефонував. Син розповідав про складні умови, але завжди наголошував на своїй впевненості у тому, що все буде добре. Весь цей час він повторював, що відчуває нашу підтримку. Далі зв’язок знову обірвався на кілька тижнів. 18 травня він прислав ще одне повідомлення: «Я живий, все добре, не хвилюйтесь», – ділиться спогадами Світлана Свідерська-Лоб.
Боротьба за свободу сина
З квітня 2022 року почалися акції у Києві, на яких родини захисників Маріуполя вимагали від керівництва деблокади міста або евакуації військових. Тоді, здавалося, це ще було можливо. Жінки, серед яких була і пані Світлана, взяли участь у цих акціях, щоб висловити підтримку військовим. Така активна позиція вплинула на подальшу долю захисників Маріуполя та «Азовсталі».
У травні, разом з іншими рідними бійців полку «Азов», пані Світлана підписала листа до Хмельницької міської та обласної ради щодо звернення до президента України з вимогою евакуації українських бійців з «Азовсталі».
«16 травня сталася подія, яка викликала справжній шок. У новинах повідомили про те, що наші військові потрапили в полон. Це стало великим ударом для нашої спільноти, – згадує мати «азовця». – Командир Денис Прокопенко виступив з офіційним зверненням про те, що згідно з наказом Головнокомандувача, бійці гарнізону Маріуполя мають залишити завод «Азовсталь» і вийти в почесний полон задля збереження життя українських захисників та захисниць. Нам обіцяли, що через 3-4 місяці всі повернуться в Україну. Але, на жаль, цього не сталося».
Лише через місяць після того, як українські захисники вийшли з «Азовсталі», на одному з російських пабліків Світлана побачила відео зі своїм сином і зрозуміла: він у полоні. Через деякий час стало зрозуміло: росія не дотримається свого слова, Женевська конвенція не впливає на рішення росіян, а Червоний Хрест та інші організації-гаранти виявились безпорадними.
«Я очікувала обміну, але в той день, коли він мав статися, росіяни здійснили теракт в колонії військовополонених в Оленівці. Зранку відразу знайшла списки загиблих. В них сина не побачила. Тоді ж у Києві почали виходити на акції, звертатись у координаційний штаб, до місцевої влади, депутатів. У Хмельницькому спільнота матерів і дружин полонених теж почала переходити до дій: провели пробіг на підтримку «азовців», акцію-перформанс щодо подій в Оленівці. І на одній із зустрічей, спільно з волонтерами, вирішили розпочати безстрокову акцію «Поверніть героїв з полону», – розповідає пані Світлана.
За її словами, акції вирішили проводити щоп’ятниці в центрі міста Хмельницького. Згодом до них приєдналися сім’ї безвісти зниклих. Наразі проведено 87 мирних зібрань, досвід переймають інші міста України. Світлана зрозуміла – боротися за свободу сина варто не лише на батьківщині. Спільнота почала готуватися до акцій за кордоном, але для Світлани Свідерської-Лоб як депутатки сільської ради шлях туди був закритий.
«Відповідно до Постанови №69 «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України» представникам місцевого самоврядування забороняється перетинати державний кордон без службового відрядження. Тому для себе прийняла рішення – порятунок дитини важливіший за мандат, – каже пані Світлана. – Тож, склавши повноваження депутатки, вже маю можливість відстоювати право на свободу сина на міжнародній арені. Вже побувала в Любліні і не планую зупинятися».
У 2023 році Світлану Свідерську-Лоб як ексдепутатка запросили на Всеукраїнський жіночий конгрес, де вона розповіла про військовополонених, а саме – захисників Маріуполя, бійців полку «Азов». Історію матері полоненого «азовця» почули перша леді, депутати, високопосадовці різних структур. Ще одна впливова зустріч вже цьогоріч відбулась з омбудсменом Туреччини. Мати військовополоненого не пропускає жодної можливості говорити та вимагати повернення сина.
Вірити та діяти – тоді буде результат
За словами пані Світлани, на першому етапі, коли родина стикається з відсутністю інформації про долю близьких, важливо вірити у те, що вони живі. Ця віра є необхідним елементом підтримки для батьків, коханих та рідних. Далі варто звернутися із запитами до всіх відомих офіційних структур. Важливим також є пошук внутрішнього ресурсу.
«Поки очі не бачать, а ситуація залишається невизначеною, ми змушені шукати силу, аби продовжувати життя, підтримуючи не лише себе, а й інших», – наголошує матір «азовця».
За словами пані Світлани, залишатися міцною навіть у найтяжчі моменти їй допомагає спілкування з дітьми – вихованцями й вихованками садочка, де вона працює. Надійною опорою для неї є чоловік. Також впорядковувати власне життя допомагають віра та молитва.
«Молитва є джерелом великої сили, віри та надії. Я вірю, що мій син молиться там, де він перебуває, бо інші військовополонені, які повернулися, підтверджують, що молитва була їхньою опорою, – розповідає Світлана Свідерська-Лоб. – Я вірю, що коли молюся, син відчуває це і ми молимося разом. Так я навчилася тримати себе в руках. У душі може бути важко, але я продовжую посміхатися, йти вперед і боротись за звільнення сина».
Матеріал створено за підтримки Волинського пресклубу в рамках проєкту “Жіночі обличчя воєнного часу”.