- Спецпризначенець Олексій Вітюк загинув на Донеччині.
- Рідні кажуть, він був одним з наймолодших добровольців. Йому назавжди 21.
- Воїн повернувся додому «на щиті» лише через п’ять місяців. Спогадами про життя і шлях Олексія поділилась його мама.
«Він ніколи не хвалився і не хотів, щоб мама знала… Просто тихо і справно виконував свою роботу», – так про службу сина говорить Надія Вітюк. Її Олексій був розвідником. Та про рішення йти захищати країну і про те, що воював в найпекельніших точках фронту, жінка знала не одразу. Не хотів, аби переживала.
21-річний військовий загинув під час бойового завдання на Донеччині 6 листопада. Тіло Героя змогли повернути додому лише наприкінці квітня.
– Тепер я маю куди прийти, провідати і поговорити з ним, – говорить мама. Розповідаємо історію спецпризначення Олексія Вітюка.
Підписав контракт, щоб батьки не знали
Олексій народився у селищі Антоніни Хмельницького району. У сім’ї їх було двоє – він і сестра. Мама військового Надія розповідає, дитинство її сина було таким, як у більшості хлопчиків – навчання, спорт, друзі…
Після школи він навчався у хмельницькому виші за спеціальністю «підприємницька справа». Самостійно заробляти почав рано, ще під час навчання.
Матір каже: Олексій був самостійним, багато чим займався і їздив за кордон на заробітки.
Коли почалась повномасштабна війна, юнак працював на терміналі «Нової пошти». На вихідні навідувався до батьків.
– Як почалась війна, він подзвонив з питанням: «мамо, що мені робити?». Він вирішив покинути роботу в Хмельницькому, приїхав додому і одним з перших записався до територіальної оборони, – каже Надія Вітюк.
На початку вторгнення Олексій поїхав до Хмельницького і вирішив йти до війська. За словами матері, вони до останнього не знали про таке рішення сина.
Так Олексій підписав контракт і приєднався до 8-го окремого полку спеціального призначення. Пані Надія пригадує, відреагувала тоді сльозами.
– Ми дізнались про це десь через місяць. Він сказав тоді, що проходить медогляд по роботі. Я здогадалась і почала розпитувати. Олексій лише відповів: «Не кажи мені нічого, я так вирішив…В мене є мама і в мене є сестра. Хто тоді піде, як не я?». Я вже тоді бачила, що з мого хлопчика зробився справжній захисник, – згадує мама Олексія.
Жінка додає, що побратими знали її сина зовсім іншим, про що ділились з нею після його загибелі.
– Він був спокійний і серйозний, ніколи не хвалився. Просто тихо і справно виконував свою роботу. Після перемоги він мріяв про мотоцикл. Хлопці також розповідали, що він хотів в СБУ, – каже Надія Вітюк.
«Після загибелі дізнались, в якому пеклі він був»
У березні 2023-го Олексій підписав контракт, а вже за пару місяців був на Донеччині. Військовий мав посаду оператора відділення групи спеціального призначення роти спеціального загону спеціальних операцій.
За вісім місяців він пройшов найгарячіші точки на багатьох напрямках фронту.
Батьки лише після загибелі дізнались, яке пекло пройшов їхній син…з фото і розповідей побратимів. А поки воював, відповідав короткими фразами: «Все добре».
– Він літо проводив там, а мені казав, що в Житомирі. Запитую, що бахкає. Відповідає: «Це тренування». Якось він сказав мені, що їде за кордон на навчання. Я спочатку була ошелешена, але подумала – можливо то на краще, що він буде подалі. Але Олексій тоді знав, куди їде. Він опинився під Авдіївкою, – каже мати.
Вважався зниклим безвісти, поки тіло не могли забрати
Того вечора 5 листопада жінка розмовляла сином востаннє. Вночі спецпризначенці виїжджали на бойове завдання, а вранці 6 листопада Олексій не вийшов на зв’язок. Згодом побратими повідомили матері про його загибель.
– Побратими подзвонили і сказали: «Альошки немає…». Це все сталось на окупованій території. Хлопці рятували пораненого побратима. Олексій загинув одразу, його тіло забрати тоді не змогли, – розповіла пані Надія.
Певний час він вважався безвісти зниклим. А після повернення тіла захисника, рідні чекали на результати ДНК.
Надія Вітюк додає, що тіло Олексія вдалось швидше повернути додому завдяки побратимам і командуванню військової частини.
Наприкінці квітня 21-річний Олексій Вітюк назавжди повернувся додому. 26 березня йому б виповнилось 22. Рівно через місяць з ним прощались у Красилові та рідному селищі Антоніни.
