Село Дорогоща: історія, що пішла під воду
На карті Хмельниччини є багато місць, які з часом зникли, залишившись лише на сторінках історії. Одним із таких населених пунктів є село Дорогоща, що припинило своє існування у 1986 році. Його територія була затоплена водами ставка-охолоджувача Хмельницької атомної електростанції. До цього, протягом століть, Дорогоща була відома як центр ковальства, гончарства та стельмаства, а сьогодні про неї нагадують лише спогади, археологічні знахідки та згадки в історичних документах.
Ремесла, що годували громаду
Розташоване в нижній течії річки Гнилий Ріг, за три кілометри на схід від міста Острога, село Дорогоща завжди славилося своїми майстрами. Вже у 1881 році “Словник географічний” зазначав, що тут активно працювали ковалі, стельмахи, гончарі та бондарі. Вироби місцевих ремісників – вози, брички, фаетони, а також глиняний посуд – користувалися попитом на ярмарках в Острозі, Ізяславі, Славуті, Ярмолинцях, і навіть сягали Молдавії.
До колективізації, яка розпочалася в селі у 1930 році, в Дорогощі діяло 54 приватні кузні. Ще 27 ковалів працювали разом із батьками, а лише п’ятеро наймалися. Місцеві майстри використовували вогнетривку цеглу, яку придбали в сусідньому селі Сільце, де працював цегельний завод. Метал для ковальських робіт спочатку закуповували в Острозі. Після встановлення кордону з Польщею, село відійшло до складу СРСР, і постачання металу переорієнтувалося на Славуту, Ізяслав, Білогородку, Плужне та Кунів. Зі створенням у 1930-х роках промислової артілі в Дорогощі, металеві ресурси надходили централізовано та у значних обсягах. Деревне вугілля, необхідне для роботи, постачали з села Сільце.
Після колективізації, багатий ремісничий потенціал Дорогощі привернув увагу чиновників з Проскурова (сучасний Хмельницький). У селі було організовано промислову артіль, яка об’єднала ковалів, стельмахів та гончарів. На вулиці Басів Кут спорудили кузню на шість горнів, а також допоміжні приміщення та склади. Виготовлена продукція реалізовувалася через залізничну станцію Кривин. Артіль проіснувала до початку Другої світової війни, а в роки окупації кузня та складські приміщення були демонтовані. У 1944 році, після звільнення села від німецьких загарбників, Плужнянський райпромкомбінат відкрив у Дорогощі дільницю, де виготовляли вози та гончарний посуд для потреб фронту. Ця діяльність тривала до кінця 1945 року.
Археологічна спадщина перед затопленням
Дорогоща також мала значну археологічну цінність. 7 квітня 1977 року, коли будівельники розпочали роботи з підготовки території для майбутньої атомної електростанції, між селами Нетішин та Дорогоща почали зводити дамбу для ставка-охолоджувача. Під час вирубки лісу, дослідник і краєзнавець з Острога О.М. Романчук виявив курганний могильник.
У 1985 році під керівництвом археолога І.С. Винокура тут були проведені розкопки. Дослідники оглянули шість курганів, що датуються тшинецько-комарівською культурою (XVI–XV ст. до н. е.). Науковці зафіксували понад 1100 археологічних знахідок, серед яких були крем’яні сокири, ножі, наконечники стріл, прикраси та глиняний посуд. Особливо цінною знахідкою стали п’ять золотих турецьких монет початку ХІХ століття, які, ймовірно, належали одному з мешканців села. Нині ці артефакти зберігаються в археологічному музеї Кам’янця-Подільського.
Зникле під водою село
У 1981 році розпочалося будівництво Хмельницької АЕС, для функціонування якої виникла потреба у створенні великого водосховища. Дорогоща опинилася в зоні затоплення. Близько 600 мешканців села були переселені до нового міста Нетішин.
У 1986 році води ставка-охолоджувача повністю поглинули село. Від Дорогощі залишилися лише спогади старожилів та архівні фотографії, які нині дбайливо зберігаються в Нетішинському музеї.