Бузький ставок: від боліт до міської перлини
Місцевість, де нині розкинувся Бузький ставок, століттями була заболоченою заплавою Південного Бугу, куди впадала річка Плоска. Саме на цій, на той час досить дикій території, у XV столітті виникло поселення Плоскирів. Його мешканці обрали для життя ділянку суходолу, оточену прибузькими болотами.
Історія міста невід’ємно пов’язана з розбудовою важливої інфраструктури — дамби та мосту через Південний Буг. Ці споруди не лише забезпечували надійну переправу, але й мали несподіваний, проте вагомий ефект: вони утворили водоймище, яке поступово затопило навколишні болота. Таким чином, Плоскирів опинився на витягнутому суходолі, розташованому між річкою Плоскою та новоствореним ставком. Місцевий дерев’яний замок, своєю чергою, опинився на невеликому острові.
Витоки водоймища та його значення
Історик та краєзнавець Сергій Єсюнін розповідає, що Бузький ставок, який у минулому часто називали “озером”, і саме місто є практично ровесниками. Перші письмові згадки це підтверджують. У 1594 році посол австрійського імператора Еріх Лясота у своєму описі Плоскирова згадує, що поселення розташоване “над прекрасним озером”. Мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав місто у 1671 році, зазначав, що “Плоскирів стоїть над низиною, серед боліт і широкого озера”. Навіть на найперших планах міста, датованих початком XIX століття, Бузьке водоймище чітко позначене.
Звичайно, вигляд ставка тоді кардинально відрізнявся від сучасного. Він був значно меншим за розмірами, а його водяне плесо переважно простягалося в заплаві річки Плоскої та її безіменного рукава. Міська влада завжди приділяла значну увагу стану ставка та переправи через Буг. У період з 1802 по 1810 роки були збудовані новий міст та знову насипана дамба. Капітальні ремонти греблі та мосту проводилися у 1821 та 1831-1833 роках. А у 1856 році до Проскурова запросили відомого архітектора фон Міквіца для будівництва льодорізів при мостах та водоспуску. Турбота міської влади була зумовлена не лише питаннями безпеки, але й економічною вигодою, адже дамба та Бузький ставок приносили значні прибутки до скарбниці.
У XIX столітті існувала практика здавати міський ставок в оренду приватним особам з правом рибної ловлі. Міський бюджет поповнювався навіть за рахунок плати за “набивання приватними особами льоду для льодовиків”. Вагомий дохід також приносив “Міський водяний млин на Бузькій греблі”.
Відновлення та перетворення на зону відпочинку
Нова, важлива функція міське водосховище набуло після завершення Другої світової війни. У березні 1944 року, під час визволення Проскурова, міст та шлюзи були повністю зруйновані. Початково радянські інженерні війська облаштували тимчасову переправу, проте питання про відновлення дамби та водосховища довго залишалося невирішеним.
Ситуація змінилася навесні 1949 року, коли міська рада, затверджуючи план “невідкладних заходів щодо упорядкування м. Проскурова”, ухвалила рішення про створення у цьому районі масштабної зони відпочинку. Цей проект передбачав “відбудову Бузького ставу і посадку нового міського парку на площі 45 га”.
Проект відновлення водоймища розробили в гідромеліоративному бюро під керівництвом інженера Бердичєвського. За словами інженера будівництва Маланчука, для створення ставка планувалося вийняти 60 тисяч кубометрів землі із заплави річки Південний Буг. Ця земля мала бути використана для створення дамби та острівця з боку Заріччя. Острівець, площею до 10 гектарів, мав стати ідеальним місцем для відпочинку. Він розташовувався на відстані 100 метрів від ріки, навпроти місця впадіння річки Плоскої у Буг. Земля з заплави мала бути насипана таким чином, щоб острівець став зручним місцем для причалювання човнів і купання. На ньому планувалося розбити парк. На обох берегах ставка облаштовувалися пункти для купання. Вода в ставку мала регулюватися шлюзом, розташованим біля залізобетонних опор, на яких планувалося звести міст. Уся гребля, що з’єднувала місто з Заріччям, окрім проїзної частини, мала бути обладнана тротуарами, а схили — виправлені.
Будівництво ставка у 1949 році відбувалося ударними темпами, за участю трудящих міста. Всі земляні роботи проводилися під час недільників, у яких брали участь трудові колективи, організації та установи Проскурова. Щосуботи на будівництво виходило від 8 до 10 тисяч осіб. Землю виймали лопатами, перевозили тачками, і багато хто працював у гумових чоботях, адже вже на метровій глибині підступала вода.
Перша черга будівництва завершилася у 1952 році: викопали ставок, спорудили міст, набережні, водноспортивну базу та пляж. Після цього роботи продовжилися на Зарічанському березі. Повне заповнення водосховища водою відбулося у квітні 1956 року.
На сьогодні Бузький ставок має такі параметри: довжина — 1 км 150 м, максимальна ширина — 700 м, максимальна глибина — 5 м, площа водяного дзеркала — 0,8 кв. км, об’єм — 2,8 млн кубометрів.
На правому березі водосховища розташований центральний міський парк культури і відпочинку. Перші насадження з’явилися ще у 1947-48 роках, а впорядкування розпочалося з 1949 року. Парк неодноразово змінював свою назву: від Комсомольського (на честь будівничих-комсомольців) до парку імені 50-річчя Жовтня, а з 1993 року — імені 500-річчя міста Хмельницького. Того ж року парк отримав статус пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. На його території зростає понад 30 видів дерев та чагарників, діє мережа каналів, працюють атракціони, зоокуточок, кафе, спортивні та дитячі майданчики. Площа парку становить 140 гектарів. У 2008 році парк було вкотре перейменовано — на честь колишнього мера міста Михайла Костянтиновича Чекмана.