Повернення з пекла: Іван Волощук про 47 місяців російського полону та щастя возз’єднання
Іван Волощук, військовий з Хмельниччини, опинився у російському полоні 12 квітня 2022 року під час оборони заводу імені Ілліча у Маріуполі. Він служив у 109-тій окремій бригаді територіальної оборони. Додому він повернувся 11 квітня 2026 року, провівши у неволі 47 місяців. Про це він розповів у інтерв’ю Суспільному Хмельницький.
Життя до та після полону
До 2015 року Іван Волощук проживав на Хмельниччині. У липні того ж року його призвали на шосту хвилю мобілізації, і він брав участь в антитерористичній операції. Пізніше він переїхав до Маріуполя, одружився і залишився жити в місті. Після демобілізації у жовтні 2016 року, він почав працювати в тепломережі. З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, Іван знову став на захист України.
Випробування полоном: віра в сім’ю та мрії про майбутнє
За майже чотири роки в російському полоні, найважчими виявилися перші місяці. Іван зізнається, що сумував за простими речами, як-от кава чи енергетики. З часом, його думки все частіше зосереджувалися на майбутньому. “Коли вже переїхали в Мордовію, то завжди було бажання повернутися додому до сім’ї. Мрій було багато: дитину всиновити, відкрити якийсь бізнес. Дружина — внутрішньо переміщена особа, то потрібно придбати житло. Думав, як його розбудую, який воно матиме вигляд. Думав, які будуть машини. Як ми поїдемо в Каїр. Я завжди мріяв поїхати саме в Каїр, у їхній музей”, — згадує Іван.
Шлях до визволення: приховані знаки та надія
Про майбутній обмін полоненим Іван та його побратими дізналися не одразу. Вони навчилися розпізнавати певні ознаки: виведення людей з камер, питання від слідчих, дозволи на прання речей після бані, видача бритв. “Ми між собою вже розуміли, що можливий обмін”, — розповідає він.
Навіть коли їх вивезли з колонії, до останнього залишалася невпевненість. “Частина була вдягнена в українську військову форму, частина — у “зеківську”. Ми думали, що нас перевозять у чергову зону. Раніше вже так було: нам теж казали, що їдемо додому, а привезли в Мордовію. Через це ми не дуже вірили, що це обмін”, — зізнається Іван.
Лише на військовому аеродромі у Білорусі, коли один із полонених почав роздивлятися, де вони перебувають, і отримав відповідь: “Ти їдеш додому. Уже відмучився”, Іван повірив, що повертається до України.
Перші миті свободи та зустріч з рідними
Після перетину українського кордону, першим, що попросив Іван, було “дати телефон і сигарету”, щоб зателефонувати дружині. “Сказав їй: “Янголе, я вдома”. Вона була в шоці”, — згадує він.
Зустріч з дружиною відбулася приблизно через два тижні після повернення. Іван, який спочатку не був впевнений, чи випустять його з території, самостійно знайшов квітковий магазин, купив квіти для всіх дівчат, і дочекався, поки його кохана приїде.
Наразі Іван проходить реабілітацію. Він висловив глибоку вдячність своїй дружині Людмилі за її вірність та очікування.