Від рятівника до воїна: історія Сергія з Хмельниччини
Сергій, мешканець Хмельницької області, присвятив 17 років свого життя служінню Державній службі України з надзвичайних ситуацій. За роки роботи він не раз ризикував власним життям, рятуючи інших. Його служба не обмежувалася лише гасінням пожеж – він допомагав людям, які потрапили у біду на воді, та виїжджав на місця дорожньо-транспортних пригод. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Сергій продовжив захищати країну, згодом долучившись до лав Сил спеціальних операцій.
Спадщина героїзму та перші виклики
Рішення Сергія стати рятувальником було глибоко особистим, сповненим бажання допомагати людям, що зародилося ще в дитинстві. Значний вплив на його вибір мала історія батька, який брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Його дружина Любов згадує, як познайомилася з Сергієм, коли той вже працював у ДСНС. Один з перших випадків, який назавжди закарбувався в її пам’яті, стався після чергування чоловіка. «Якось він був на чергуванні, подзвонив серед ночі й каже: “Відчини двері, тільки не лякайся”. Перше, що я побачила, — чорну від сажі форму і його обличчя, все в пантенолі. Під час гасіння пожежі Сергій опинився у вогняній пастці та отримав опіки обличчя», — розповідає Любов.
Проте, найбільше враження на неї справив випадок, що стався під час вихідного. Подружжя рибалило з човна на річці, коли почули крики про допомогу. Сергій, не вагаючись, відправив дружину на берег, а сам поплив до тих, хто потребував порятунку. Це були діти, чий човен перекинувся, і вони не могли самостійно дістатися берега. Сергій витягнув їх, посадив у свій човен, поки дорослі трималися за його борти. Любов тим часом викликала рятувальників, які прибули вчасно, щоб допомогти всім безпечно дістатися берега.
За свої мужні вчинки Сергій був нагороджений орденом «За мужність» та став лауреатом всеукраїнської акції «Герой-рятівник року» у 2014 році. Та, за його словами, найбільшою нагородою є збережені життя. Найважчими для нього залишаються випадки на місцях ДТП, коли люди опиняються затиснутими в автівках, особливо коли серед постраждалих були діти.
Згадується й зимова історія, коли рятувальники допомогли породіллі дістатися пологового будинку, доправивши її на санях через сильні замети.
Новий виклик: захист України
З початком повномасштабного вторгнення Росії, Сергій, який перебував на чергуванні, першим повідомив дружині про масовані ракетні обстріли. Він чув, як ракети пролітали над їхнім містом, і відчував вибухи на Хмельниччині та в сусідніх областях.
Окрім чергувань, Сергій брав участь у патрулюванні, був у складі територіальної оборони, допомагав будувати укріплення та виявляти колаборантів. Його рішення піти до війська стало логічним продовженням прагнення захищати Батьківщину.
«У ті перші дні війни ми майже не бачилися. Він весь час був там, де був потрібен, а я залишалася з дітьми й чекала його дзвінків. Я розуміла, що це небезпечно, і дуже хвилювалася за нього. Одночасно було розуміння, що він не може інакше. Такий уже в нього характер. Це суміш страху і поваги до його вибору», – розповідає Любов.
Зараз Сергій служить у Силах спеціальних операцій. 17 років досвіду роботи в ДСНС стали для нього неоціненним багажем: витривалість у надзвичайних ситуаціях, фізична підготовка, вміння швидко оцінювати обстановку, діяти зібрано та надавати домедичну допомогу. Він не розповідає дому всього, що переживає, прагнучи не обтяжувати близьких.
Найважчими для Любові є моменти, коли чоловік перебуває на позиції та не виходить на зв’язок. Невідомість – це те, що найдужче турбує.
Любов підкреслює, що за образом військового ховається надзвичайно добра людина, яка ніколи не пройде повз чужої біди, навіть якщо людина їй незнайома. Його також глибоко обурює несправедливість.
Поки Сергій на службі, Любов намагається впоратися з тривогою, працюючи над їхнім спільним будинком. Це допомагає їй не зациклюватися на тривожних думках та прискорити створення їхнього «сімейного гніздечка».