Проскурів під вагою окупації: хроніка двох з половиною років темряви
8 липня 1941 року радянські війська, відступаючи під натиском німецької армії, залишили Проскурів. Перед цим місто зазнало масштабних руйнувань, спрямованих на знищення стратегічних об’єктів, аби вони не дісталися ворогу. Ці події, зафіксовані Музеєм історії міста Хмельницького, відзначають початок важкого періоду в історії міста.
Передвісники окупації: відступ із вибухами
Перед тим, як останні радянські війська покинули Проскурів, було здійснено низку потужних вибухів. Серед перших знищено будівлю архіву НКВС, що проіснувала до цього на місці теперішнього меморіалу «Ангел скорботи». Тут також розташовувалися управління Подільської залізниці та транспортні служби.
Другим зруйнованим об’єктом стала залізнична станція. Вибухівку заклали як у приміщеннях вокзалу, так і безпосередньо на коліях, перериваючи важливі транспортні артерії. Третім важливим об’єктом став спиртоочисний склад, розташований на місці колишньої кондитерської фабрики, навпроти того, що нині є Національною академією Державної прикордонної служби України. Метою цього підриву було унеможливити використання запасів спирту німецькими військами. До того ж, під час відступу радянські війська вивели з ладу міську електростанцію, поглибивши хаос.
Очікування ворога: хто залишав місто
Про відступ радянських органів влади своїми очима писав діяч українського визвольного руху Тарас Бульба-Боровець. Він згадував: «За відступаючими червоноармійськими військами суне хмара місцевих енкаведистів, міліціонерів, секретарів та голів усіх райкомів, обкомів… Вони сунуть перелякані на смерть, зі своїми родинами та бебехами».
На початкових етапах війни радянська влада зосередилася на евакуації промислового обладнання, транспорту та матеріальних ресурсів. Масова евакуація населення, особливо з сільської місцевості, майже не проводилася. Німецькі війська, незважаючи на окремі випадки опору, швидко просувалися вперед, завдяки своїй маневреності та перевазі в техніці. Вже 29 червня 1941 року вони зайняли перший населений пункт сучасної Хмельниччини — село Білотин. 4 липня було окуповано Шепетівку, а 8 липня — Проскурів.
Перші кроки окупації: хаос і страх
Після відступу радянських військ місто фактично залишилося без централізованої влади, що призвело до мародерства та пограбування складів протягом перших двох днів. Спочатку до Проскурова ввійшов німецький розвідувальний підрозділ, а наступного дня місто вже повністю зайняли частини 1-ї гірської дивізії «Едельвейс» (Gebirgsjäger).
Вже в перший день окупації на міських стендах з’явилися накази-перестороги. Вони висловлювали жорсткі погрози: «На випадок, якщо хтось хоче посягнути на життя німецького солдата, той буде негайно розстріляний», «На випадок, коли виявиться де-небудь вбитий німецький солдат і винуватого не буде знайдено, відповідатиме та частина населення, де виявиться вбитий німець. За одного вбитого німця буде розстріляно 100 чоловік населення».
Німецька адміністрація здійснила перейменування низки вулиць. Вулиця Карла Маркса (нині Подільська) отримала назву Ягерштрассе на честь гірських єгерів, а сучасна Проскурівська була перейменована на Герінгштрассе, на честь рейхсмаршала Германа Герінга.
Проскурів під німецькою рукою: інфраструктура та життя
Німецька адміністрація відзначала незадовільний стан міської інфраструктури. Бруківкою були вимощені лише центральні вулиці, в той час як більшість міста залишалася ґрунтовою. Проте, за роки окупації було відновлено роботу електростанції та водогону, вимощено бруківкою окремі дороги, облаштовано виїзди з міста, реконструйовано Старокостянтинівське шосе, а також збудовано першу міську систему каналізації. Окупаційна влада відбудувала житлові будинки поблизу сучасного стадіону «Поділля» та казарми на території теперішньої Національної академії Державної прикордонної служби України. Через Проскурів проклали мідний телефонний кабель, який мав з’єднати ставку Адольфа Гітлера «Вервольф» поблизу Вінниці з адміністративним центром рейхскомісаріату «Україна» у Рівному.
Повернення до колаборантства: колгоспи та розподіл
Для забезпечення армії продовольством окупаційна влада відновила роботу колгоспів, де місцеве населення працювало під загрозою примусового вивезення до трудових таборів. Керівні посади в адміністрації займали переважно німецькі чиновники, тоді як українців призначали на нижчі адміністративні посади — діловодів, перекладачів, писарів та службовців. У селах колгоспи реорганізували у так звані громадські господарства. За відпрацьований трудодень селянам видавали близько двох карбованців і трьох кілограмів зерна.
Працівники міських установ отримували продовольчі картки, які давали право на обмежену кількість продуктів. Водночас діяли численні обмеження: українцям заборонялося відвідувати розважальні заклади разом із німцями, суворо контролювалися змішані шлюби, обмежувалась торгівля продуктами та навіть вилов риби. Через вилучення продуктів та закриття базарів, люди змушені були вдаватися до нелегальної торгівлі, де ціни сягали захмарних значень. Пуд борошна (близько 16 кілограмів) коштував 800 карбованців, а кілограм сала на «чорному ринку» — 1 тисячу карбованців, тоді як кваліфікований робітник за місяць отримував лише 500-600 карбованців. Починаючи з 1942 року, розпочалася депортація людей на примусові роботи до Німеччини, супроводжувана справжнім полюванням на мешканців регіону.
Жертви окупації: табори та Голокост
У серпні 1941 року на території передмістя Ракове було створено табір для військовополонених Stalag 355, який мав ще шість філій у Проскурові. Голод, виснажлива праця, епідемії та жорстоке поводження призводили до надзвичайно високої смертності серед військовополонених, яка в окремі періоди сягала кількох сотень людей на добу.
У грудні 1941 року в районі сучасного продуктового ринку було створено єврейське гетто, куди примусово переселили близько трьох тисяч євреїв з Проскурова та навколишніх населених пунктів. Євреїв, задіяних на будівництві дороги Проскурів — Вінниця, утримували в окремому гетто в Лезневому. Починаючи з 1942 року, неподалік цього місця нацисти проводили масові розстріли.
Кінець панування
Німецька окупація Проскурова тривала понад два з половиною роки. 25 березня 1944 року місто було звільнено радянськими військами під час Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції, поклавши край періоду темних часів для міста.