-
Дар’я Шинкарук – дружина 26-річного загиблого військового.
-
Після загибелі чоловіка стала виготовляти букети, які не в’януть, на могили Героїв.
-
Розповідаємо детальніше історію хмельничанки.
– Ідея створити букет зародилась для нього. Я хотіла зробити щось з усього серця і любові. І, звісно, це квіти, які не зівʼянуть.Ось тут і зародилось це призначення. Вічне для вічних, – так про свою справу розповідає дружина загиблого Героя, Дар’я Шинкарук.
Найбільший букет зробила для чоловіка
27-річна хмельничанка втратила на війні чоловіка, Сергія Шинкарука, восени 2023-го. Без батька залишився 5-річний син, Нікіта. Коли чоловік загинув, Дар’я віднайшла для себе нову справу. Вона створює букети з атласних стрічок на могили військових. Використовує різні кольори. Та найпопулярнішим є жовто-блакитний. Найбільший такий букет жінка створила на прощання зі своїм коханим. Зі стрічок вона виготовила 40 троянд. Троянд, які не зів’януть, у які вклала все своє кохання.
– Для створення мені потрібні атласні стрічки, гарячий клей, деревʼяні шпиці та горщики або кошики. Найбільшу композицію я робила для чоловіка. Це кошик з сорока жовто-блакитних троянд. Я стала виготовляти такі букети через велике бажання робити щось в пам’ять про Героїв, які поклали за нас життя, – розповідає хмельничанка.
Після того, як Дар’я оприлюднила один зі своїх букетів у соцмережах – стала отримувати замовлення на такі композиції й для інших загиблих військових. На виготовлення однієї троянди в жінки йде близько години. На букет з 20 штук потрібна приблизно доба. Замовити такий букет можна на сторінці Дар’ї в Instagram.
«Я йду, аби ви з сином спокійно жили»
Дар’я Шинкарук із ніжністю пригадує, як вони з чоловіком, Сергієм, познайомилися. Каже, тоді вона працювала в кав’ярні. Там зустрілися їхні погляди. Так і закохалися. «Це, мабуть, було кохання з першого погляду», – додає Дар’я. Вже за кілька місяців Сергій їй освідчився. Згодом одружилися. У пари народився син – Нікіта.
До повномасштабної війни Сергій Шинкарук працював на залізниці. Також був на заробітках за кордоном. Вже на другий день повномасштабної війни він вирішив стати на захист країни. Дар’я зізнається, що дуже хвилювалася через це. Проте чоловік сказав наступне: «Я йду, аби ви з сином спокійно жили».
Сергій Шинкарук служив в 3-й окремій танковій бригаді. Був на різних напрямках, в тому числі й в найгарячіших точках фронту.
– З самого початку, майже без потрібної підготовки, не забоявся піти на нуль. Він був на Донецькому напрямку водієм, який забезпечував своїх побратимів боєприпасами, пальним й усім іншим. Надалі був на Запорізькому напрямку та на Харківщині. Майже щодня, при кожній можливій хвилині, він телефонував нам з сином через відеозвʼязок. Але на мої запитання «що там в тебе?» він ніколи не відповідав. Казав лише: «воно вам не потрібно», – пригадує жінка.
«Його більше немає»
Пам’ятає Дар’я Шинкарук і їхню останню зустріч із чоловіком. Це було 1 січня 2023-го. Говорить, тоді вони довго гуляли з сином. Розмовляли. Ту зустріч жінка досі тримає в пам’яті.
Жовтень 2023-го. Одного дня Сергій перестав відповідати на дзвінки дружини. Вже згодом Дар’ї повідомили: «його більше немає». Хмельничанка каже – не могла усвідомити того, що сталося.
– За кілька днів як його не стало, ми за дивних обставин обмінялись майже одночасно «нашою піснею», під яку він мені робив пропозицію. Після цього він більше не відповідав. І 30 жовтня приблизно о 22:00 його двоюрідна сестра написала мені загадкові слова: «його більше немає». Я не могла зрозуміти кого і як немає. Після чого вона кинула його фото. Я не вірила, писала їй що вона обманює мене, що він сидить біля неї й вони просто вирішили з мене пожартувати. Згодом я точно дізналася, що Сергія більше немає. Він повернувся додому на щиті з Харківської області, – розповідає хмельничанка.
Сергію Шинкаруку було 26 років. Його поховали в рідному селі Буцневе, що в Хмельницькому районі.
Дар’я Шинкарук каже – повномасштабна війна забрала в неї двох рідних людей. Спершу брата у 2022 році. Згодом – чоловіка та батька її дитини. Жінка додає: син постійно запитує, чому в інших дітей є батько, а в нього ні. Чому за іншими в садочок приходить і тато, і мама, а за ним лише мати. Ці запитання є вкрай болючими для жінки. Загибель рідної людини перетворила її життя на сіру буденність, – додає вона. Тож єдине, що хоч якось тішить серце, це створення букетів для полеглих Героїв. Букетів, які ніколи не зів’януть. Вічне для вічних.
