17 квітня у Хмельницькому відбулася 193-тя акція «Поверніть Героїв з полону. Знайдіть безвісти зниклих». Після традиційного зібрання учасники ходи рушили на Майдан Незалежності — до Алеї Надії, де розміщені портрети військових, які перебувають у полоні або вважаються безвісти зниклими.
Цього дня там сталася подія, яка для міста стала символічною і безпрецедентною: 35-річний військовий Андрій Меджибіжський особисто зняв власний портрет зі стенду. У Хмельницькому це відбулося вперше.
Андрій повернувся до України 5 березня 2026 року під час обміну полоненими. У неволі він провів понад два роки — без зв’язку з рідними, без жодного отриманого листа, без гарантій повернення.
«Не віриться, що я на українській землі»
Сьогодні, стоячи вже серед тих, хто чекав і боровся за його повернення, Андрій зізнається: відчуття реальності досі не прийшло повністю.
«Воно ще досі не віриться, що я на Україні. Не було такого відчуття, що нас везуть на обмін — нам нічого не казали. Просто етапи… Ми переїжджали і надіялися. Думали, що це знову етап. Але пощастило».
Після повернення він проходить реабілітацію та поступово повертається до мирного життя. Водночас, за його словами, думки залишаються з тими, хто досі у неволі:
«Все тяжко… Але всі стараються. І держава допомагає. Головне — ми робимо все, щоб повернути наших хлопців».
Символічний момент зняття власного портрета Андрій сприймає не як особисту перемогу, а як звернення до тих, хто досі чекає:
«Не втрачайте надії. Хлопці повернуться всі. Хтось раніше, хтось пізніше — але всі повернуться. Є багато наших, про яких ще немає інформації. Але вони є. Надію не можна втрачати».
Два роки очікування без жодного листа
Дружина військового дізналася про полон чоловіка вже за тиждень після його зникнення. Згодом факт підтвердили і міжнародні організації. Проте за весь час — жодного контакту.
«Листи писали, але він не отримав жодного. За два роки — ні одного листа. Зв’язку не було взагалі».
Вона згадує цей період як постійне напруження і боротьбу за віру:
«Потрібно не втрачати надії. Вони варті того, щоб їх чекати. Їм там у рази важче, ніж нам тут. Я трималася заради нього — щоб підтримати, коли він повернеться».
Їхня зустріч після повернення Андрія була особливою:
«Це були дуже сильні емоції… Два роки не бачились. Було хвилювання, але воно того варте. Я жодної хвилини не шкодую, що чекала».
Сьогодні вони поруч — тримаються за руки, говорять про спільне майбутнє і будують нові плани.
«Це знак надії для всієї країни»
Директорка Ветеранського простору Хмельницької міської ради Катерина Луцик наголошує: ця подія має значення значно ширше, ніж особиста історія однієї родини.
Вона розповідає, що команда простору супроводжувала дружину військового протягом усього періоду очікування. І сьогодні стала свідком їхнього возз’єднання:
«Сьогодні вони вдвох. Вони тримаються за руки, посміхаються і кажуть: дайте нам просто побути разом. І це ті моменти, які надихають».
Особливо важливим для неї стало рішення Андрія звернутися по супровід:
«Коли Андрій сказав: я хочу йти до вас у супровід, мені стало дуже тепло. Це означає, що людина готова повертатися до життя».
За словами Катерини Луцик, такі історії — це більше, ніж емоції:
«Це знак надії. Знак того, що світло і добро перемагають. Що наші військові повертаються. І що Україна переможе. Зняття портрета на Алеї надії — це не лише особистий жест. Це сигнал для сотень родин, які продовжують чекати. Це нагадування про те, що за кожним фото — історія, біль і віра. І водночас — це доказ того, що очікування може завершитися зустріччю».
У Ветеранському просторі нагадують, що з питань розміщення портретів на Алеї, родини зниклих безвісти та військовополонених можуть звертатися до фахівців супроводу простору (вул. Камʼянецька, 76, тел. 096 563 00 90).
Джерело: Поділля NEWS