«Вашій державі кінець»: розповідь прикордонника про психологічний тиск у російському полоні
Олександр Тайбасаров, полковник Державної прикордонної служби України, захисник Маріуполя та «Азовсталі», поділився жахливими деталями свого більш ніж 20-місячного перебування в російському полоні. Він розповів про психологічний тиск, якому піддавали українських військових, та про шлях до визволення, що завершився обміном 31 січня 2024 року.
Шлях до «Азовсталі» та наслідки
До повномасштабного вторгнення Олександр Тайбасаров, уродженець Донецької області, вже мав значний досвід служби у Державній прикордонній службі України. Закінчивши Донецький військовий ліцей та Академію прикордонних військ у Хмельницькому, він служив у різних регіонах країни, брав участь в антитерористичній операції 2014 року. З початком повномасштабної агресії Росії, він обороняв Маріуполь, а згодом разом з побратимами опинився на території заводу «Азовсталь».
«Ми не отримували наказу здаватися в полон. Було ухвалено рішення вищим військовим командуванням про припинення оборони міста, і тоді нас захопили російські окупанти», – згадує Тайбасаров. 19 травня 2022 року він у складі групи вийшов з оточення, потрапивши спочатку до окупованої Оленівки на Донеччині. Там, в умовах колишньої виправної колонії, він перебував до початку жовтня.
«України немає»: життя в неволі
На початку жовтня 2022 року, після перевезення з Оленівки, Олександра Тайбасарова та інших військовополонених доправили до Росії. Очі та руки були зав’язані, і жодної інформації про місце призначення полонені не мали. Його опинилися в СІЗО №2 у Камишині Волгоградської області, де провів майже півтора року, до кінця січня 2024 року.
«Нас, 16 чоловіків, утримували в камері, розрахованій на вісьмох. Це були нелюдські умови, повна ізоляція від інформації. Охоронці постійно психологічно тиснули, казали: “Усе, вашій державі кінець, будьте громадянами Російської Федерації, України немає”», – розповідає прикордонник.
Він не мав жодного уявлення про те, що відбувається з його родиною, яка була змушена покинути Маріуполь на початку вторгнення.
Шлях додому: обмін та повернення
23 січня 2024 року почався новий етап підготовки до звільнення. Полонених забрали з камер, наказали зібрати речі, видали стару одежу, зав’язали очі та руки й повезли в невідомому напрямку. Після перевезення літаком та короткого перебування у СІЗО чи колонії в Ростовській області, 30 січня їх знову зібрали для чергового переміщення.
Наступного дня, 31 січня 2024 року, відбувся довгоочікуваний обмін на кордоні із Сумщиною. Перебуваючи вже на українській землі, Олександр Тайбасаров висловив ключову думку: «Вже вдома, все нормально, країна тримається».
Після звільнення він потрапив до лікарні у Києві, де за тиждень зустрівся з дружиною та дітьми. «Емоції, обійми дітей» – так він описує цей зворушливий момент возз’єднання.
Повернення до служби та підтримка ветеранів
Нині Олександр Тайбасаров проходить службу в Національній академії Державної прикордонної служби України у Хмельницькому, де займає посаду помічника ректора з питань ветеранської політики. Він наголошує на важливості всебічної підтримки ветеранів війни, включаючи психологічну допомогу, реабілітацію та допомогу у подальшій інтеграції в суспільство. «Ветеранська політика – це широкий спектр підтримки, який має об’єднувати ветеранів та їхні родини», – підкреслює полковник.